Російсько-українська війна дедалі більше схожа на радянсько-фінську війну 1939 року. Аналогічні і мотиви нападу, і плани Кремля, і нездатність їх реалізувати, і навіть поведінка Заходу і наддержав (тільки роль Німеччини нині грає Китай, який фактично використовує РФ для проксі-війни зі США). Вимоги Москви про передачу ще не захоплених Москвою територій в обмін на «мир» робить цю аналогію майже абсолютною. Виявилося, що за 80 років, креативність Кремля не просунулась ні на йоту. Тому, щоб заглянути в перспективу розвитку війни та «мирних переговорів» з Москвою, досить звернутися до історичних першоджерел. Зокрема, до спогадів головнокомандувача фінської армії того періоду маршала Маннергейма. Іноді це болючі аналогії, проте лише їхнє осмислення дозволить українцям прийняти реальність, побачити перспективи її розвитку і – найголовніше – скоригувати їх. Публікуємо цитати мемуарів Маннергейма з незначними скороченнями. «Престиж Радянського Союзу вимагав перемоги, і нам слід було очікувати, що тиск з його боку незабаром багаторазово зросте». «На кінцевій стадії війни найслабшим місцем був не брак матеріалів, а нестача живої сили. Фронт розтягнувся, всі війська вже були задіяні, і люди смертельно втомлені ... Доки армія була не розбита у нас є дипломатичний козир у вигляді загрози інтервенції з боку західних держав, найкращий вихід зі становища - постаратися припинити військові дії. Непереборна сила нашого опору була передумовою такого рішення, яке б зберегло незалежність нашої країни і перешкодило б повному розгрому». «На чому була заснована (негативна – ред.) оцінка Червоної Армії, яка стала загальною після радянсько-фінської зимової кампанії? Перше, що впадало у вічі, - це диспропорція між величезним внеском і нікчемним результатом». «Захоплення всієї країни… виявилося недосяжною метою. У цій обстановці Кремль вважав за зручне прозондувати можливості закінчення війни на вигідних для Радянського Союзу умовах». «Мінімальна радянська умова не обмежувалася передачею лише мису Ханко. Радянський уряд на додаток до цього вимагав відвести кордон на «лінію Петра Великого», яку було затверджено Ніштадським світом у 1721 році… Умови ставали жорсткішими». «На першій зустрічі 8 березня в Кремлі з представниками радянського уряду наша делегація дізналася, що попередні умови, повідомлені через Стокгольм, виявилися зовсім не такими, які висунули зараз… Росіяни зажадали передачі великих ділянок території… Молотов, між іншим, сказав, що цей недогляд, мабуть, треба віднести на рахунок поганої пам'яті Колонтай». «Додаткові вимоги небезпідставно можна було вважати ознакою того, що мир якого прагнула Москва, повинен був лише забезпечити перепочинок для Радянського союзу». «Величина переданої території дорівнювала 4000 кв. кілометрів., а кількість людей, що там проживали, становила 12% від усього населення країни... Стратегічному становищу Фінляндії було завдано нищівного удару». «У міжнародному плані найважливішим наслідком Зимової війни стало зниження авторитету радянських збройних сил. Політичним результатом Зимової війни для самої Фінляндії стало насамперед збереження самостійності, куплене дорогою ціною». «Новий кордон робив країну відкритою для нападу… Договір про мир забрав у нас безпеку та свободу зовнішньополітичної діяльності». «Вранці 22 червня (1941 г. – ред.) росіяни почали бомбардувати і обстрілювати суто фінські об'єкти… Атаки на території Фінляндії 22 червня викликали з боку міністерства закордонних справ ноту протесту. Посол СРСР у Гельсінкі відмовився прийняти її, заявивши, що жодних бомбардувань не було, навпаки, фінські літаки літали над територією Радянського союзу…»."Як мені розповів посол, він соромився того, що Радянський Союз за підтримки його країни набув такої могутності, оскільки без допомоги Америки він був би повалений". «Наша країна була пішаком у політичній грі великих держав і жодна велика держава не гидувала використати малу країну у своїх інтересах». «У Зимової війни, якщо її розглядати щодо конфлікту між великими державами, є паралелі в історії Європи. Подібно до того, як Друга світова війна з'явилася в основних рисах повтором воєн Наполеона, так на долю Фінляндії тоді й зараз впливали ті ж чинники. Як Наполеон, так і Гітлер ставили собі за мету нейтралізувати Росію на час боротьби з Заходом, яка починалась. І в 1807 і в 1939 це робилося шляхом надання Росії свободи дій щодо Фінляндії. Розв'язання війни не суперечило інтересам Німеччини; для неї було вигідно, щоб ненадійний союзник пов'язав значні сили у війні проти Фінляндії. До того ж прагнув і Наполеон, у плани якого входило підкорення Іспанії, доки Росія у 1808-1809 роках ув”язла у війні зі Швецією та Фінляндією»…
